|
Cаша Суботіна
Влітку 2005 року на одному з медичних конгресів мала я розмову з британцями з місії ООН. Назвемо їх Вільям і Гаррі. Чоловіки, під п’ятдесят, жваво цікавилися як ми живемо після революції, як розвивається демократія, аж раптом Вільям спитав чому Юлія Тимошенко не балотувалася у президенти. Як могла я пояснила, що у нас трохи інші звичаї, що традиційно це чоловіча посада.... Останнім аргументом, який таки переконав їх було те, що ми не Британія де традиційно, хай і номінально, править Королева, тобто жінка. 18 січня 2010 року історія, зробивши свій черговий виток, показала, що британці таки могли мати рацію. Чи то вони ще тоді розгледіли потенціал леді Ю, чи їхня історія державності підказала, якими можуть бути наступні вибори? Не знаю. Однак, вже наступного понеділка, ми таки можливо станемо ближчі до туманного Альбіону, ніж собі думали. А заодно ближчі й до Королівства Нідерландів, Данії, Литви, Аргентини, Ліберії , Республіки Чилі та Фінляндії. І може таки врешті дилема з першим лордом (паном, сером, джентльменом) країни матиме розв’язання. |